Історія виникнення нашої церкви почалася ще з того моменту, коли Бог задумав світ і задумав створити Собі народ для вічних відносин з Ним. Його ретельно продуманий план мав усе для здійснення цього великого задуму, включаючи також і церкву «Джерело життя», у містечку під назвою Здолбунів. Тому віримо, що ідея виникнення нашої церкви, як й інших християнських церков, належить Богу. І від Нього ж і наше життя, яке Він використовував у Своїх планах. За що Йому велике спасибі та хвала.
Все почалося 1995 року, коли кілька молодих людей зустрілися з Христом. Не розуміючи і не здогадуючись про плани Бога, ми раділи кожному дню з Богом і щодня зустрічалися, щоб досліджувати Біблію і молитися про найсміливіші та найнеймовірніші справи, які ми хотіли, щоб Бог зробив з нами і через нас. І Господь справді діяв. Його рука була помітна все більше і яскравіше. І хоча Його воля все ще не була відома, Він вів нас до наміченої мети.
Як Його воля стала відома нам?
«Для мене це Бог явив через знайомство з Тарасом Приступою. – розповідає Олександр Калінський, пастор церкви. – Він сказав мені, що вірить у бажання Бога бачити у Здолбунові церкву, де проповідували б чисте Євангеліє, вільне від традицій та «законництва». Як ніби світло загорілося тоді в моєму серці, Бог вклав у мене мрію, і я вже чітко знав, на що саме відтепер підуть роки мого життя і сили. Святий Дух переконав мене в істинності слів Тараса Миколайовича і дав напрям і мету у житті».
А через нього та всім, хто тоді вже був разом із ним. На той момент це була група, яка складалася з десяти-п’ятнадцяти осіб, які буквально днями прийняли Христа. Нас тоді так і називали – «група».
Проблема в тому, що більшість церков нашого міста за час застою майже забули про своє головне завдання – нести людям Радісну Звістку про спасіння, яке дарує їм Бог через смерть і воскресіння Ісуса Христа. Однією з причин цього стало надто велике піклування про самозбереження, яке міцно вжилося у церквах після того, як віруючі переживали утиски за часів радянської окупації. Крім того, коли хтось до них приходив, його швидше намагалися зробити правильним у всіх зовнішніх сферах його життя, ніж дбали про внутрішній, духовний стан, якому віддавалося все ж таки надто мало уваги. КДБ зуміло зруйнувати місіонерську свідомість дітей Божих.
Однак, якою б не була справжня причина, ми не занурюватимемося в її пошук. Той факт, що більшість людей, які прийшли зі світу після періоду комуністичного безбожжя, і особливо молодь, не могли витримати тиск «старовірів», яке, на жаль, мало місце тоді. Це зовсім не означає, що ці церкви якісь несправжні чи непотрібні, Бог рятує людей і там. Такі стиль і форми просто чудово підходять для представників старшого віку, і звичайно ж для тих, хто вже там є і звик до них, навіть і для молоді.
А весь цей час невелика група з м. Здолбунів, яка здебільшого складалася із сестер і відвідувала церкву «Община Доброго Пастиря» в м. Рівне, молилася, щоб Бог послав когось, хто вмів би грати на гітарі, щоб проводити групу у Здолбунові, бо через різні причини їздити до Рівного було дуже важко.
Так сталося, що Олександр та інші з його товаришів, з багатьох причин, і, в першу чергу, через свої теологічні погляди і переконання, і розуміння Писання, вже просто не могли залишатися в тій церкві, де перебували до цього моменту. І одного разу, за Божим передбаченням, ми зустрілися з тим невеликим гуртком, який молився за гітариста, а через них і з нашими братами та сестрами з Рівного, з «ОДП». Ми зрозуміли, що це не випадковість, а Божа благодать і почали збиратися разом, маючи на меті створити церкву і в нашому місті. Ми збиралися майже щовечора на стадіоні для молитви та спілкування, а по будинках для читання та розбору Біблії.
Олександра Бог одразу поставив лідером цієї групи. І через те, що він і сам був ще молодим християнином, і більше віддавав, ніж отримував, дуже скоро вичерпав усі свої сили. І тоді Бог відправив його до Донецького Християнського Університету, а для групи дав пастирем Юрія Стасюка з церкви «ОДП», яку ми вже вважали нашою материнською церквою. Добігав кінця 1996 рік.
Для нашого, ще тоді хоч і живого, але дуже слабкого та невеликого гурту, Юра Стасюк був справжнім подарунком. Тому що він уже досить довгий час жив із Богом і розумів важливість навчання. І крім того, будучи хорошим учителем і маючи вже певний досвід у цій справі, формуючи біблійний світогляд, він закладав необхідну базу знань у наші голови. Протягом року гурт зміцнювався духовно і виростав, що правда, більше якісно ніж кількісно. Влітку 1997 року, 19 червня, після повернення О. Калінського з Донецького Християнського Університету, на стадіоні група з п’ятнадцяти осіб вигадувала назву церкви, ухваливши рішення подати документи на реєстрацію.
Двадцять третього вересня цього ж року нас зареєстрували як Незалежну Євангельську Общину Церква «Джерело життя», і цієї ж осені ми почали проводити богослужіння, орендуючи невелику актову залу в одному з гуртожитків. Бог дав зростання церкви, приводячи до Себе, а ми з вдячністю спостерігали чудеса Господа, які Він творив, розуміючи, що це благодать, а не наші справи і заслуги.
У 1998 році Юра за сімейними обставинами переїхав до міста Кузнецовськ, але Бог дав уже багато працівників, і кожен як міг, вкладав себе в служіння, а Ісус рясно нас благословляв, і ми росли і міцніли.
2000 року ми переходимо до школи №6 і того ж року купили будівлю під будівництво майбутнього Будинку Молитви, який почали будувати 2004 року.
Ми хрестили по двадцять-тридцять чоловік щороку, просто вражені милістю Бога і Його силою.
Сьогодні наша церква налічує майже двісті врятованих людей і все ще перебуває на стадії формування. Налагоджується структура, набувають самостійності служіння, дорослішають нові працівники. Господь очищає свій народ, іноді навіть пропускаючи через вогняні переплавки. Так нам довелося зазнати й втрат. Щоб не дати нам заснути, перевірити, зміцнити, показати Свою славу, Він закликав до себе навіть дуже важливих для церкви людей, стовпів, тоді ще зовсім маленької церкви. Ми віримо, що основна боротьба та перемоги ще попереду. І так тоді ми бачили руку Божу, яка не залишала нас ні на секунду.
У 2007 році Господь благословив нашу церкву і розширив її, тому ми змушені були проводити два богослужіння поспіль через брак місць у актовому залі школи. А у 2008 році ми, з Божої милості, перейшли із ЗОШ №6 у свій Дім Молитви. На той момент ще практично у стані будівництва. Були зроблені всі зовнішні та багато внутрішніх робіт. Але майже без обробки.